Архітектурно-містобудівні питання до дискусії щодо реконструкції площі св. Юра з встановленням Пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому у 2015 році у Львові

 

Тези, що їх ми озвучуємо в цьому тексті, доповнюють і розвивають думки, що їх уже у письмовому вигляді виклали експерти кафедри містобудування НУ “Львівська політехніка” та фахівці з Німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ. Не всі вони пов’язані між собою, але усі важливі для обгрунтування як критики проекту реконструкції площі у культурологічній, урбаністичній, містобудівній та архітектурній площинах, так і критики організації проектного процесу.

 

Насамперед, хочемо відзначити, що за шість років, відколи відбувся останній конкурс на пам’ятник митрополитові, а головно за останні 2-3 роки, у питаннях облаштування громадських просторів (а саме таким є існуючий сквер на площі св. Юра і ним же залишиться площа св. Юра, якщо її буде реконструйовано) радикально змінився соціальний контекст: ці питання перестали стосуватися лише вузького кола “втаємничених” осіб, ними почало активно цікавитися щоразу більше пересічних городян. Все більше львів’ян, як і мешканців інших великих міст країни, насамперед - молодих і активних подорожують світом і мають нагоду порівняти досвід перебування в містах України з перебуванням у містах країн, що на них ми звично рівняємося. Вони бачать та відчувають величезну різницю і переймаються питаннями якості міського середовища, свого права на користування цим середовищем та на можливість впливати на його формування чи трансформацію. Якщо завгодно, можемо стверджувати, що має місце певний урбаністичний бум. Паралельно виникають спільноти, що ставлять собі за мету сприяти вирішенню певних проблем міста чи, принаймні, почати про них говорити. У своїй діяльності вони надихаються успішним закордонним досвідом, і, читаючи літературу, переглядаючи відеофільми та інтернет-ресурси, бачать, що світ вже доволі давно відмовився від прийомів та практик, які ще й досі домінують в українському містобудуванні, бачать, що міський простір твориться за суттєво іншими принципами та що існують дієві процедури, що дають змогу звичайним громадянам впливати на процеси прийняття рішень, і що внаслідок цього публічні простори стають якіснішими та успішнішими.

 

Тому не варто дивуватися, що проект реконструкції площі св. Юра привернув увагу активістів, адже мова йде про радикальну, масштабну і коштовну трансформацію одного типу публічного простору в інший. І цей факт не зміниться, хай якій постаті пам’ятник мав би в цьому просторі постати.

 

Інше питання, на наш погляд,полягає у спекуляції стосовно історичної приналежності площі св. Юра та доцільності її “відновлення”. Міський простір, що дійшов до нас таким, яким він є, пройшов тривалий шлях еволюції, жоден з етапів якого не можна назвати повністю (якщо можна назвати взагалі) правильним чи хибним або більш чи менш вагомим. На картах з початку ХХ століття видно, що вулиця оточує сквер з усіх боків: вона є як біля мурів церкви, так і біля теперішніх корпусів університету. Втім, вочевидь, це не заважало нікому користуватися сквером, оскільки інтенсивність руху транспорту була незрівнянно нижчою, ніж зараз, а дорожнє покриття використовувалося також і пішоходами як простір для пересування та спілкування.

Зрештою, слово “сквер” походить від англійського “square” - “площа” і це поняття включає в себе не лише зелені насадження, але і вулиці довкола, увесь простір поміж фасадами оточуючих будинків чи межами оточуючих парцелів.

 

Було б чудово відновити такий міський простір: добрий одночасно як для Церкви, так і для Університету і мешканців прилеглих житлових кварталів. Але це неможливо через домінування в сучасному міському просторі автомобіля, зокрема, приватного автотранспорту, якому обговорюваний проект тільки сприяє, збільшуючи пропускну здатність дороги та комфортність кермування, відмовляючись від періодичних незручностей для автомобілістів у вигляді перекриття доріг для проведення вуличних заходів. З того, що ми знаємо про сучасне містобудування, така зорієнтованість на одного із учасників дорожнього руху аж ніяк не є передовою світовою практикою.

 

Буквальне ж “відновлення історичної приналежості” площі станом до 1860 року передбачало б з-поміж іншого повернення на площу торгівельної функції, про що, чомусь у проекті не йдеться.

 

Соломонове рішення прокласти дорогу напряму через сквер, хоч, можливо, і найбільш справедливе, також недоцільне, оскільки площа в такому разі припиняє існувати як така.  

 

Тож, якщо ми справді не можемо відмовитися від “Дороги розбрату”, щодо чого у нас є великі сумніви, постає питання: чи готові залучені сторони і громада міста, суспільство вцілому заплатити таку ціну за реалізацію проекту, що не вирішує проблем а просто переносить їх подалі від “свого” порогу і мова йде не лише про фінансову сторону питання.

 

Тепер щодо конкурсу та інших процесуальних питань.

 

Якщо заплющити очі на перший конкурс 1992-го року, у проекті-переможці якого передбачалося встановлення пам’ятника митрополитові на осі вул. Листопадового чину в центрі існуючого скверу і результати якого, наскільки нам відомо, не були анульовані, до другого, в якому брав участь проект, що зараз обговорюється, все одно є багато запитань.

 

Від одного із представників іншого авторського колективу, що брав участь у конкурсі, нам відомо, що побажання перенести в проекті дорогу подалі від храму св. Юра було висловлене представниками церкви перед другим туром конкурсу, тобто відображає радше бачення Замовника а не задум чи переконання фахівців архітекторів-урбаністів.

 

Знаємо про недостатню кількість фахівців - архітекторів у складі конкусного жюрі.

 

Наступним вартим уваги моментом є те, що переможця не було визначено і публічно оголошено. Мотиви цього нам не відомі, стверджується що обидва проекти, що отримали 2-і місця були однаково добрі, а колективам було запропоновано об’єднатися для спільного доопрацювання проекту, що передбачало б поєднання кращих ідей з кожного проекту. Чи означало це, що жоден проект, окремо взятий, не був достатньо добрим для реалізації і потребував серйозного доопрацювання? Авторський колектив обговорюваного проекту стверджує, що конкурсне жюрі окремо зібралося щоб у ситуації, що склалася після категоричної відмови одного із колективів продовжувати працю в поставлених умовах, таки призначити їм перше місце, перемогу у конкурсі, щоб в такий спосіб повністю легітимізувати проект. Якщо це так, просимо авторів опублікувати документальні підтвердження цього факту.

 

Далі, мусимо зазначити, що проект не пройшов через процедуру громадських слухань. В своєму коментарі на порталі Твоє Місто п. Кузьмак стверджує, що було більш ніж достатньо громадських обговорень. Однак між обговореннями і слуханнями є та величезна різниця, що проголосовані на слуханнях рішення громади є обов’язковими для врахування, а висловленні на обговореннях побажання - ні, більше того, можна стверджувати, що зауважень, побажань та негативної критики не було взагалі.

 

Отже, громадянське суспільство не мало жодних дієвих механізмів впливу на процес прийняття рішень стосовно формування громадського простору, що є власністю громади міста, стосовно проекту, кошти на реалізацію якого виділяються з кишень платників податків. Це виглядає диким середньовіччям посеред ХХІ століття.

 

Не зважаючи на це, ми бачимо, що проект постійно змінюється. 27 січня у своєму коментарі Твоєму Місту п. Кузьмак використовує візуалізацію з пам’ятником на високому постаменті, з великим гранітним п’єдесталом та величезною замощеною площею. Але ще у квітні минулого року автори оприлюднюють відео ролик, у якому суттєво змінюється геометрія площі: форми доріжок, клумб, травників, розташування малих форм, тощо. Навіть конфігурація дороги зазнає незначних змін. Можливо, у цьому проекті стає менше замощення і більше травників, можливо, масштаб стає дещо гуманнішим, та ці зміни є косметичними. Радикальні зауваження щодо доцільності перенесення дороги та зміни характеру простору з неформального, світського на формальний, сакрально-меморіальній, що неодноразово доносяться громадою до авторського колективу на громадських обговореннях, залишаються неврахованими. Нещодавно ж спершу в.о. головного архітектора п. Чаплінський, а згодом і сам п. Кузьмак презентують ще одну редакцію проекту, де геометрія елементів площі знову зазнає радикальних змін. Під час цієї ж презентації п. Кузьмак стверджує, що місце розташування пам’ятника також іще, скоріш за все, зміниться. Відтак, від проекту, що перміг у конкурсі залишаються скульптура Коверка та конфігурація дороги. Виникає логічне запитання - невже це все про що йшлося журі, коли вони визначали кращий проект? Невже геометрія і композиційна побудова громадського простору, його функціональне та предметне наповнення, естетичні якості можуть настільки відхилятися від конкурсних пропозицій? Якщо так, то фактично, конкурс проводився не на обрання проекту а на визначення колективу для проектування і був радше тендером а не конкурсом і, за відсутності громадських слухань, громада взагалі не мала жодної нагоди вплинути на процес проектування. Якщо ж ні, вважаємо, потрібно знову зібрати склад журі, доукомплектувати його фахівцями архітекторами, урбаністами, містобудівниками (і, бажано, з міжнародним авторитетом) до необхідних 50% складу та провести своєрідну “люстрацію” останньої версії проекту. Якщо журі знову публічно підтвердить високу якість запропонованого проектного вирішення, потрібно невідкладно провести громадські слухання по проекту з публічним зобов’язанням авторського колективу врахувати проголосовані громадськістю рішення. Це поверне проектний процес у легітимне русло. Якщо ж вердикт жюрі буде негативним, вважаємо доречним вимушене відтермінування реконструкції площі з, можливо, тимчасовим встановленням пам’ятнику в найдостойнішому для цього місці та проведення повторного конкурсу з якісно підготованим та ЧІТКО прописаним завданням на проектування, залученням міжнародних експертів до складу жюрі та максимально прозорими та публічними процедурами.

 

Вищеописане робить недоречним критичний архітектурно-містобудівний аналіз наявних матеріалів по остаточній версії проекту, але при бажанні сторін ми підготуємо і оприлюднимо його в стислі терміни, а також проситимемо про те, щоб такий аналіз паралельно провели інші авторитетні експертні середовища міста та країни.

 

Андрій Бєляєв, архітектор, від імені ініціативи “Врятуй сквер святого Юра”

10.03.2015р.